Олексій Мірошниченко: «В державі потрібно створити навчальне середовище»

24 черв. 2009

Роботодавці – про те, хто буде потрібен на ринку праці України через 5 років
Цього року завершили навчання в школах і вибирають життєвий шлях й, відповідно, професію, 385 тисяч випускників 11-х класів. Також для багатьох із 319 тисяч дев’ятикласників теж прозвучав останній дзвоник і хтось вже тепер вирішив опановувати професію. Така кількість молодих людей – це велика сила на ринку праці, яка, за умови правильного вибору спеціалізацій, може принести Україні користь, при цьому кожна людина конкретно має можливість самореалізуватися. Та, на жаль, в останні роки випускники шкіл та їхні батьки до питання вибору професії підходять безвідповідально: випускник часто подає документи на вступ у кілька ВНЗ, а, отже, не знає ким хоче бути, або йде на факультет, де менший набір, нерідкими є випадки, коли батьки шукають можливості хоч кудись «впихнути» свою дитину. Зрозуміло, що мова – про вищу освіту, яку нині в Україні має практично кожна друга молода людина. Але наслідок навчання на колись престижних факультетах – безробіття після отримання диплому: наприклад, торік не могли знайти роботу близько половини економістів, юристів та менеджерів.
Саме через таку диспропорцію на ринку праці до випускників, їхніх батьків та Міністерства освіти і науки України звернулася Конфедерація роботодавців України. Роботодавці наголошують, що вже нині в державі не вистачає працівників інженерно-технічних та робітничих спеціальностей і що за прогнозами експертів, авіакосмічна, машинобудівна, інформаційно-технологічна, хімічна, мікробіологічна, аграрна, енергетична та будівельні галузі через 3-5 років отримають найбільший розвиток. Саме через це вони хочуть націлити сучасних випускників обрати потрібні країні професії, до того ж у яких вони зможуть себе реалізувати. Детальніше про особливості сучасного українського ринку праці, його потреби та перспективи «Дню» розповів виконавчий Віце-президент Конфедерації роботодавців України Олексій МІРОШНИЧЕНКО.
- Олексію Валентиновичу, нині багато говориться про дисбаланс на ринку праці України. Як бачать його роботодавці?
- Під дисбалансом ми розуміємо декілька речей: якщо брати структуру зайнятості нашої економіки, то у нас є 60% випускників ВНЗ та 40% становлять кваліфіковані робітники. Світові тенденції – з точністю до навпаки. Тобто, нам потрібно змінити співвідношення і вирівняти баланс. Тому й з’явилося наше звернення. Його мета, по-перше, привернути увагу випускників до робітничих професій, до кваліфікованої праці, бо якщо дитина отримає таку освіту, то вона може бути конкурентоздатною на ринку праці. Тим більше вона може отримувати значно більше коштів за неї – більше, ніж інженери чи технологи, які мають вищу освіту. Ми звернулися саме тепер до випускників, тому що навчання в професійно-технічних та вищих навчальних закладах триватиме 3-5 років, а для набуття навиків потрібно ще більше часу. Тому чим швидше ми звернемо увагу, чим швидше ми спробуємо зорієнтувати хоч частину випускників на реальний ринок, тим швидше матимемо необхідний кадровий потенціал. Світові тенденції теж свідчать про те. Наприклад, в Нью-Йорку найбільш високооплачувана професія торік була професія ліфтера. Вона складна, бо ці люди працюють в хмарочосах. Тож потрібно, щоб за справністю ліфтів слідкували добрі спеціалісти. В Європі та США є повага до робітничої професії, вона й найбільше оплачується.
Інше питання, що наше суспільство неадекватно ставиться до робітничих професій. Наприклад, наші профтехучилища перейменували в коледжі, бо комусь соромно, щоб наші діти там вчилися. Натомість у Фінляндії в кулінарне училище конкурс є вищим, ніж у ВНЗ. Туди йдуть вчитися діти з багатих родин по конкурсу. По-друге, ми очікуємо, що через 4-5 років, після фінансово-економічної кризи, країні для економічного розвитку будуть потрібними технологи, інженери. Галузі ми перерахували: авіакосмічна, машинобудівна, інформаційно-технологічна, хімічна, мікробіологічна, аграрна, енергетична та будівельна. Останні події – коли український літак «Авіаційний науково-технічний комплекс імені Антонова» (Харків) презентували на найбільш престижній аерокосмічній виставці світу в Ле Бурже реактивний літак нового покоління АН-148, – є підтвердженням яким потенціалом володіє українська авіа космічна галузь. Наші літаки «АН-148» користуються попитом на ринку, тому рано чи пізно їх потрібно буде будувати. Авіакосмічна галузь - це одна з най високотехнологічних та інноваційних галузей взагалі. Що вигідніше Україні продавати – тонну металу чи тонну літака? Скільки коштує літак, який важить хай 100 тонн? Це десятки мільйонів доларів. І різниця між цими тоннами (металу і літака) йде на тисячі разів на користь літака. (Колись китайці підрахували, що аби їм купити літак «Аербус», який виготовляється в ЄС, потрібно пошити 800 мільйонів футболок). По-друге, аерокосмічна галузь дає роботу дуже багатьом суміжникам: виробництво літака дає близько 30 тисяч робочих місць. Це конструктори, технологи, дизайнери й багато інших – цілий ланцюжок, який підтягує галузеву науку, якій теж нині потрібно дати поштовх для розвитку. Також пріоритетною галуззю є машинобудівна, бо щоб зробити сучасний станок, які робить наш «Турбоатом» чи «Зоря», потрібно задіяти теж багато людей-суміжників. Те ж із сільським господарством – це теж проривна галузь: його теж потрібно піднімати, але методами високотехнологічними. Крім того нам потрібно піднімати машинобудування для сільського господарства, бо у нас стоять багато комбайнових і тракторних заводів. Кажучи про хімічну та мікробіологічну галузі, то мається на увазі виготовлення різного виду хімічних сполук (лаки, фарби, мінеральні добрива, ліки). Ми теж це вміємо робити…
До речі, є цікавий світовий досвід: нині Німеччиниа б’є на сполох, бо у них не вистачає 50 тисяч інженерів й німці вважають, що від того що молодь ігнорує математику, певні технічні спеціальності, економіка може втратити близько 23 мільярдів євро. Тобто, всім вже достатньо економістів, юристів та менеджерів, потрібно комусь пекти хліб, робити літаки і станки, ремонтувати наші водогони тощо. Нам потрібні люди з кваліфікованими професіями. Слід зазначити, що потихеньку у нас все починає змінюватися, бо вже всі відчувають що щось не те: наприклад, коли в позаминулому році 40% юристів та економістів прийшли в центри зайнятості. Про це й свідчать спроби зменшення державного замовлення, укрупнення ВНЗ – це всі ті тенденції, які повинні відбутися, щоб у нас відбулася необхідна реформа.
- Чи схвалюють роботодавці обмеження, які цього року Міносвіти зробило на державне замовлення?
- Ми ставимося до цього з однієї сторони добре, а з іншої – погано. Я не думаю, що тут є крайнім Міністерство освіти. Я думаю що більше питань до Мінекономіки, Кабінету міністрів України, Верховної Ради та Президента.. Ми скоро будемо святкувати 17 років незалежності, а Україна досі не визначилася з нашими економічними пріоритетами: які галузі є конкурентознадними, які потрібно розвивати, яким галузям потрібні фахівці та державне замовлення й, відповідно, скільки коштів на розвиток. А Міносвіти в цьому випадку виконує, скажемо так, обслуговуючу функцію. Основне – держава має визначити пріоритети. Друге питання – чи потрібно під час кризи забирати в дітей можливість вчитися. Я думаю, що, мабуть, ні…
- Яким чином ви працюєте зі школами аби випускники, їхні батьки та вчителі були обізнаними з потребами ринку праці та подальшими перспективами?
- Я підписав листа на ім’я міністра освіти України Івана Вакарчука з проханням донести цю інформацію до випускників. Також ми хочемо щоб прислухалися й батьки й добре подумали куди піде вчитися їхня дитина.
Треба сказати, що нині весь світ займається розробкою національних рамок кваліфікації. Це те, що дає можливість порівнювати знання спеціалістів та якість їхніх дипломів в будь-яких інших країнах світу. Якщо говорити про Євросоюз, то в них є 4 свободи. Одна з них – вільне пересування людей.  З метою порівняння знань, яких людина набула в одній країні, з необхідними знаннями якщо вона працює в іншій країні, створена Європейська рамка кваліфікації. Мова - про порівняння освіти, дипломів і знань. Зараз вони працюють над цим. Це завдання, яке витягує дуже багато проблем: освіти, підготовки кадрів, державного замовлення, фінансування освіти. Цей європейський досвід є дуже цікавим, тому що світ вже переходить від ринку дипломів до ринку кваліфікацій. Роботодавців цікавить не диплом, а що ти вмієш робити, які в тебе є навики.
- Ви орієнтуєте молодих людей отримувати потрібну кваліфікацію в найближчі 3-5 років. Ви прогнозуєте, що стільки триватиме економічна криза, а тоді економіка України почне розвиватися?
- Я думаю, що у світі фінансова криза закінчиться значно раніше, а в Україні є і буде інша криза – криза відсутності структурних реформ. Це те, що ми за 17 років не зробили нічого щоб провести хоч якусь реформу – адміністративну, податкову, трудового законодавства. Їх можна довго перераховувати. Фактично ми доїдаємо, допиваємо те, що нам залишилося від радянської влади. Тому я думаю, що рано чи пізно нас ще чекає шокова терапія – ми повинні пройти шлях, який пройшли країни, які вже вступили в ЄС. Коли буде даний старт передвиборчій кампанії, ми уважно проаналізуємо всі економічні блоки партій і, можливо, будемо порівнювати наскільки вони є реальними. Ми зараз готуємо захід, де буде напрацьовані і наші пропозиції, які ми б хотіли донести і до влади, і до майбутніх депутатів. Це відбудеться в найближчому часі.
- Наскільки ми є зараз конкурентно спроможними з Європою чи США і які в нас перспективи, тому що там наука розвивається набагато швидшими темпами?
- Я думаю, що наш потенціал якщо зараз й використовується, що не більше ніж на 25%. Ми можемо абсолютно нормально конкурувати з Європою в сільському господарстві, машинобудуванні, в авіакосмічній галузі, в деяких мікробіологічних напрацюваннях. Інше питання чи хоче цього Європа, бо тоді Україна стає великим конкурентом – за чисельністю це четверта країна за чисельністю населення. Вони ж нас розглядають більше як ринок збуту. Тобто, йде мова про справжню велику конкурентну боротьбу.
- Якщо порівняти рівень підготовки робітників середньої ланки в Україні та ЄС, то вони конкурують?
- Думаю, що так, але тільки за деякими спеціальностями. Більше конкурує ставлення людей до роботи. Якщо людина хоче працювати, то вона навчиться. Інше питання, коли говорити про якусь специфічну кваліфікацію, наприклад, медична сестра. То якщо порівняти українську із фінською, то є різні типи обладнання, на яких вони працюють, є мовні бар’єри, є певна сертифікація. Тут дуже важко порівняти.
- Яким нині є ринок праці? Де є вакансії?
- Вакансії є скрізь: загалом по Україні близько 80-90 тисяч, центри зайнятості цим займаються, пропонують безробітним. Інше питання, що роботодавців не влаштовує кваліфікація робітників, а кваліфікованих працівників – оплата праці, яку пропонують роботодавці. Тому є певна диспропорція. Але кваліфікованих кадрів вже зараз не вистачає і не буде вистачати. Це вимірюється десятками тисяч працівників. Не готують їх з декількох причин: по-перше, не йдуть вчитися діти, а по-друге, база підготовки в професійних училищах і коледжах, на жаль, застаріла. Ми маємо уважно подивитися на цю проблему – хто викладає, скільки вони отримують, коли проходили кваліфікацію, на якому обладнанні вчать дітей і якими підручниками користуються, які вимоги сформував роботодавець. Це завдання і роботодавців, і системи навчання, і профспілок, і місцевих органів виконавчої влади, і середньої школи. Має працювати профорієнтація: діти повинні знати які професії користуються попитом на ринку. Це завдання усіх. Міністерство освіти знає про ці проблеми, але ми вважаємо, що працює не достатньо, як і Мінекономіки, і Мінпраці. Зрозуміло, що не всі прислухаються до нас, багато хто наступить на граблі, але якщо прислухається частина – буде дуже добре.
Хочу наголосити, що ми були ініціаторами утворення міжгалузевої ради професійної орієнтації. Це буде широка державна національна програма профорієнтації щоб зробити профорієнтацію дуже важливою в старших класах, на рівні переходу від середньої школи до професійної і до вищої. Ми згадаємо досвід який був у нас, буде роз’яснення в школах (учасники програми – Конфедерація роботодавців України, Міносвіти та Державний центр зайнятості). Ми повинні створити в суспільству дух навчання, тому що людина за життя в середньому 5-7 раз змінює свою діяльність. Людина повинна вчитися, бо світ постійно змінюється, змінюються технології, тому ми повинні створити в державі навчальне середовище.