Яким хоче бачити завтрашнього працівника роботодавець

2 черв. 2016

Олексій Мірошниченко, Виконавчий Віце-президент Конфедерації роботодавців України
 
З виступу на парламентських слуханнях на тему: "Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення"
 
Важко переоцінити роль професійної освіти та професійних технічних закладів для розвитку економіки України. Яким би хотів бачити завтрашнього працівника бізнес і якою би ми хотіли бачити систему професійної освіти в державі?
 
Сьогодні роботодавці потребують спеціаліста, який би міг працювати, поєднуючи знання і навички у сфері електромеханіки, механіки, електроніки, гідравліки і пневматичних компонентів верстатів, машин, роботів. Іншими словами знання від вищої освіти, а навички від профтехосвіти. Саме тому два роки тому роботодавці розробили професійний стандарт нової професії "мехатронік". Але таких широко профільних професій може бути багато. Вони потребують не лише знань, а й реальних кваліфікованих робітничих навичок, які система вищої освіти не може дати. Ось чому майбутнє професійної освіти у тому, що вона буде стирати грані між профтехосвітою і вищою освітою.
 
Але це лише одна професійна складова професії. А до цього роботодавцем вимагатимуться так звані soft skills, "універсальні компетенції". Це вміння працювати в колективі, психологічна сумісність, стресовитривалість, вміння застосовувати знання і навички у різних контекстах. Це як раз ті навички і знання, що допомагають людині працювати в колективі, бути не лише "гвинтиком" на виробництві, але й повноцінним працівником колективу.
 
Де набувати таких знань і навичок? Це питання до всієї системи освіти, і, зокрема, шкільної.
 
Інше питання - Якою ми бачимо систему професійної освіти завтра?
 
Я думаю, що ніхто не заперечує, що в системі освіти людина знаходиться як правило до 25 років і десь до 60 років на ринку праці. Тобто, людина майже 40 років повинна вдосконалювати свою кваліфікацію і в середньому 7 разів змінювати професію протягом трудового життя.
 
Виникає питання. Чи готова, може і хоче система професійної освіти забезпечити цю можливість? І що для цього потрібно, щоб навчання протягом життя було забезпечено.
 
Система професійної освіти, підсилена за рахунок потужних коледжів, має стати активним учасником процесів навчання впродовж життя і не обмежувати себе контингентом молоді до 25 років, охватити контингент "45+" і доросліше.
 
Ще одна серйозна проблема. Державі сьогодні бракує окремого органу центральної виконавчої влади, до компетенції якого мають відноситись, зокрема, створення як національного, так і регіонального трудового потенціалу. Я не розділяю оптимізм високопосадовців, що регіональне замовлення зробить якусь революцію. Навпаки, воно може поставити паркан і значно зменшити привабливість професійної освіти. Слід від нього відмовитись, адже це абсолютно неправильно.
 
Нам слід відійти від традиційної системи відносин, за якої роботодавець розглядається виключно як "грошовий мішок" та пасивний споживач продукту системи освіти. Необхідно вибудовувати нову систему відносин – партнерську – за якої основні суб'єкти відносин у сфері формування кадрового потенціалу країни будуть чітко знати свої права і обов'язки, а держава буде забезпечена професійними кадрами, які будуть прагнути працювати в Україні, не шукаючи роботу за її межами. Бізнес, у свою чергу, готовий робити свій внесок в якість професійної підготовки.