Хто закрутить гайки

24 квіт. 2017

Днями скористався послугами таксі – за кермом був молодий хлопець, в міру балакучий, начитаний і з позитивним поглядом на життя. Виявилося, таксі – це не основний заробіток.

Більшу частину грошей на проживання хлопець заробляє монтажем кондиціонерів і екопанелів. При цьому в кишені у нього два дипломи – юриста й економіста, на отримання яких він витратив сумарно 6 років життя.

Середня вартість підготовки фахівця в Україні становить близько 26 тис. грн в рік. Таким чином, наш таксист з юридичних та економічних дипломом гіпотетично витратив 6 років і більше 120 тис. грн на те, що не приносить йому сьогодні ніяких дивідендів.

У той же час, і я особисто, і мої колеги постійно стикаємося з проблемою браку здавалося б кваліфікованих робочих спеціальностей – електриків, механіків, сантехніків, екскаваторників. Ніколи не забуду знайомство 5 років тому зі шведським екскаваторником на одному з комбінатів східній Україні з зарплатою €1,5 тис. На моє запитання: "Чому?", - директор підприємства лише розводить руками – в Україні таких фахівців не готують.

Катастрофічні масштаби проблеми. Запитання сьогодні стоїть так – або держава негайно переглядає свою стратегію реформування системи освіти, або завтра просто зникне 800 профтехучилищ та коледжів, 300 тис. учнів будуть без нагляду, 40 тис. викладачів будуть змушені змінити професію. Повністю зникне навчальна база (її зношеність сьогодні становить близько 85%), реальний сектор економіки залишиться без кадрового потенціалу. І не у віддаленій перспективі, а вже сьогодні.

Економіка України в перспективі втрачає інвестиції, збільшується кількість безробітних і зменшуються надходження до бюджету. Підготовка одного фахівця, здатного проводити якісне навчання, становить близько 200 тис. грн. у рік. Створення ж нового робочого місця в сфері освіти може досягти $20 тис. і вище.

Отже, масштаби катастрофи представили? Завтра в країні в буквальному сенсі нікому буде закрутити гайки.

З чого почати? Як мінімум з подолання диспропорцій у фінансуванні сфери освіти. Йдеться про такий атавізм як держзамовлення. Відповідно до сьогоднішньої моделі бюджетного фінансування держзамовлення розподіляється таким чином: 80% - вища школа, 20% - професійно-технічна освіта. Тоді як реалії ринку вже сьогодні вимагають змінити пропорцію як мінімум до формули – 37% і 63% відповідно. При цьому фінансування держзамовлення на рівні вищої школи – гарантовано, тоді як профтехосвіта повинні закривати місцевих бюджетів, що просто не реально.

Що ж ми маємо сьогодні на ринку праці? Кожен третій випускник вишу – безробітний. 20% випускників вишу працюють не за спеціальністю, яка не вимагала вищої освіти. І в той же час, тільки 80% вакансій спеціалістів на робочі спеціальності закриваються нинішньою системою підготовки кадрів професійно-технічної освіти.

Динаміка підготовки фахівців професійно-технічних навчальних закладів в Україні негативна протягом останніх 10 років. Але визначається це, безумовно, не тільки неспроможною системою освіти і некомпетентної державною політикою. Тривалий час основною проблемою була низька престижність такої праці.

Проте вже сьогодні ситуація кардинально змінюється, роботодавці готові платити прийнятні за українськими мірками зарплати. Більш того, вкладати в підвищень професійних кваліфікацій. Але ринок праці все одно звужується.

Роботодавці йдуть далі. Ми самостійно розробляємо систему професійних кваліфікацій і намагаємося її запустити в рамках локального партнерства з навчальними закладами. Ми готові брати участь у діалозі з соціальними партнерами щодо перспектив реформування системи освіти в цілому і в першу чергу системи професійно-технічної освіти.

Роботодавці звернулися до прем'єр-міністра з проханням не приймати поспішних рішень щодо подальшого реформування системи ПТО. Адже за зміною системи фінансування повинні наслідувати передача майнових комплексів в управління місцевої влади. І тут крайніх потім можна буде не знайти.

Суть наших пропозицій у тому, щоб насамперед визначити мету реформування і бажаний результат, дати прийнятний термін для розробки механізму реформи системи ПТО та колишніх вишів 1-2 рівнів акредитації (1-2 року), на цей час зберегти обсяги і систему фінансування ПТО.

Головна вимога на цей момент – піти від порочної практики, вдосконалити, поглибити, доручити, як записано в підсумкових рекомендаціях, висловлених в ході парламентських слухань щодо перспектив професійно-технічної освіти в Україні. Є проблема, є розуміння її подолання, необхідно виробити політичну волю. Але відкладати її вирішення надалі вже неможливо, під загрозою зриву вступна кампанія вже цього року.

Поки нас не чують, але ми сподіваємося.

Джерело:НВ