7 серп. 2019
Родіон Колишко, Радник Конфедерації роботодавців України
Зараз всі обговорюють результати вступної кампанії. Але лише у сфері вищої освіти. Цікавою, наприклад, є стаття на Лівому березі (https://lb.ua/society/2019/08/03/433842_filologi_vsi_groshi_ pidsumki.html), та й Єгор Стадний додатково багато коментує результати вступної кампанії.
А от у сфері професійної освіти тиша. Таке враження, що ані для держави, ані для дослідників цієї сфери просто не існує. Як не існує і тисяч людей, яких так сильно не вистачає економіці країни, яких ми втрачаємо, які їдуть за кордон і є там набагато затребуванішими, ніж примарні «урбаністи-екологи, дизайнери емоцій, IT-медики, біоетики, космобіологи та архітектори живих систем», які, якщо і з’являться на теренах нашої вищої освіти, явно не будуть у TOP-100.
Цікавим є те, що для того, щоб зробити навіть такий аналіз, як роблять автори у згаданій статті, КАТАСТРОФІЧНО не вистачає даних.
МОН, хочеться вірити, поки що не збирає даних про регіональне замовлення на підготовку робітничих кадрів. Команда Інституту професійних кваліфікацій зробила спробу проаналізувати потреби регіональних ринків праці (http://ipq.org.ua/ua/news/307), проте стикнулися і з відсутністю необхідних для аналізу даних, і з складністю їх машинного аналізу.
Саме регіональне замовлення здійснюється у 24 різні способи практично навпомацки, без належного методичного і нормативного супроводження.
Регіони взагалі не знають кого їм потрібно готувати, адже показники регіонального замовлення не корелюються з програмами соціально-економічного розвитку і формуються на основі вимог навчальних закладів, а не потреб економіки.
А ми говоримо про необхідність підвищення престижності професійної освіти. Що ж ми підвищуємо, якщо практично нічого не знаємо про цю сферу??