Роботодавці: темпи зростання заробітної плати не можуть перевищувати темпи приросту продуктивності праці та ВВП

30 черв. 2010

Конфедерація роботодавців України разом зі Спільним представницьким органом Сторони роботодавців на національному рівні (СПО) не підтримує пропозиції Сторони профспілок щодо необґрунтованого збільшення темпів зростання заробітної плати, які є значно вищими ніж темпи приросту продуктивності праці та ВВП. Про це йдеться у листі Голови СПО Олексія Мірошниченка до Міністра праці та соціальної політики України Василя Надраги.
Світовий економічний досвід довів, що зростання заробітної плати в економіці країни повинно супроводжуватися відповідним зростанням продуктивності праці. В Україні такої тенденції не спостерігається. В Україні, починаючи з 2001 року, темпи зростання реальної заробітної плати виявляються значно вищими за темпи приросту продуктивності праці. Зокрема, за 2000 — 2009 роки середньорічні темпи приросту реальної заробітної плати становили 19,2%, а темпи приросту продуктивності праці — 7,2%, тобто в 2,7 рази нижче.
Аналіз структури ВВП за доходами в країнах Європейського Союзу за 2001-2009 рр. свідчить про те, що, починаючи з 2001 року, в країнах ЄС спостерігається тенденція до скорочення частки заробітної плати в ВВП на користь збільшення питомої ваги валового прибутку компаній в ВВП. На думку експертів, це пов’язано з прагненням європейських країн підвищити рівень міжнародної конкурентоспроможності своїх товарів у відповідь на виклики глобальної економіки.
В Україні спостерігається протилежна тенденція, а саме — нарощування питомої ваги оплати праці найманих працівників при скороченні частки валового прибутку компаній. Станом на кінець 2009 року Україна за часткою оплати праці у ВВП перевищила середній показник ЄС (49,1% проти 48,8% відповідно). Якщо порівнювати з країнами зі схожим рівнем розвитку, то Україна „вирвалася” далеко вперед. Так, у Польщі рівень витрат на оплату праці становить 37,1% ВВП, у Болгарії — 36,2% ВВП. За даними Міжнародної організації праці (МОП), протягом останніх кількох років темпи зростання зарплат в Україні були одними з найвищих у світі.
У 2009 році частка зарплат підскочила до 54% ВВП. Такий показник цілком зрозумілий: з одного боку, компанії прагнули зберегти персонал навіть ціною зменшення прибутку, з іншого — уряд зробив усе, щоб не скорочувати робочі місця й уникнути зниження зарплат у державному секторі.
У листі також підкреслюється, що в умовах економічної кризи необґрунтоване зростання заробітної плати призведе до вимивання у підприємств коштів, необхідних на модернізацію та технічне оновлення.
У 2009 році збільшення цін на енергоресурси, а також умовно-постійних операційних витрат підприємств в умовах зростання мінімальної заробітної плати, наслідків девальвації національної валюти та нестачі обігових коштів призвели до зменшення валового прибутку компаній в структурі ВВП на 3,8%, - до 33,8%, в порівнянні з 2008 роком.
Загалом, за підсумками 2009 року українські підприємства отримали загальний збиток від звичайної діяльності в сумі 31,59 млрд. грн. Очевидно, що в таких умовах подальше зростання заробітної плати можливе лише за умов, що підприємства повністю відмовляться від модернізації основних фондів та технічного переоснащення.
Зважаючи на вже сформовані диспропорції розподілу доходів, подальше значне підвищення у 2010 році заробітної плати в умовах, коли економіка лише починає виходити з кризи, а також в умовах невідповідного зростання продуктивності праці, може призвести до краху бюджету, зниження конкурентоспроможності реального сектору економіки, а також — „тінізації” виробництва та підвищення заробітних плат лише на папері із відповідним зростанням заборгованості.
Зростання заробітної плати неможливе без відповідного реформування систем соціального та пенсійного страхування.
Сторона роботодавців пропонує відмовитись від ініціатив Сторони профспілок стосовно необґрунтованого підвищення існуючих зобов’язань збільшення видатків на соціальні програми, оскільки на сьогодні економіка не встигає за темпами їх зростання та не здатна забезпечувати всі соціальні гарантії, які, на жаль, є одним із факторів, що стримують розвиток економіки.
 За даними Світового банку, в Україні роботодавці мають віддавати державі у вигляді податків та інших платежів 43,1% від фонду заробітної плати, тоді як у країнах Європи та Центральної Азії розмір відрахувань становить у середньому 23,1%.
Роботодавці переконані, що без врахування вищезгаданих принципових зауважень укладення Генеральної угоди на 2010 – 2012 роки неможливе і пропонують продовжити роботу над документом.