Одяг “mаde in Ukraine” не для українців?

28 бер. 2011

Через податковий тиск, ускладнену звітність, недоступність кредитування та інші чинники українська легка промисловість поставлена у нерівні умови конкуренції на внутрішньому ринку із імпортерами.

Про це напередодніпроведення З’їздуВсеукраїнського об’єднання обласнихорганізацій роботодавців підприємств легкої промисловості заявила голова правління Української асоціації підприємств легкої промисловості Валентина Ізовіт.

“Однією з наших пропозицій щодо спрощеної системи оподаткування була така: працюйте за спрощеною системою, але кожен продавець мусить мати первинний, елементарний документ – накладну. Якщо ти продаєш контрабандну продукцію, то в тебе такого документа не буде. А якщо чесно заплатиш податки – то будь ласка, це буде нормальна конкуренція. А поки що все відбувається навпаки. І становище ускладнюється неконтрольованим імпортом, контрабандою неякісної, але дешевої закордонної продукції”, – наголосила Валентина Ізовіт.

“А коли ми бачимо, що ніхто із торгівців не може розповісти, де він узяв цю продукцію, звідки її завіз, звідки купив. Ніяких документів немає, касових апаратів теж немає, чека не дають. Про яку конкуренцію може бути мова?” -, підкреслила голова Укрлегпрому.

Вона також зазначила, що ніхто не хоче працювати з українською продукцією, а з імпортною, завезеною за “сірими схемами”, або контрабандою – будь ласка. “Це загалом дуже великий бізнес, прекрасна робота і жодної відповідальності”, – додала вона.

Ще одна проблема, про яку говорять в Укрлегпромі, – імпорт так званого вживаного одягу “секонд-хенду”. За даними колишнього глави Держкомітету підприємництва Михайла Бродського, щороку в Україну завозять в середньому по два кілограми секонд-хенду на людину. І якби таку продукцію виробляли тут, це дало б мільйон додаткових робочих місць для української промисловості.

Виконавчий директор Об’єднання роботодавців «Укрлегпром» Тетяна Ізовіт   говорить про несумлінну конкуренцію з боку тих, хто торгує “секонд-хендом”.

“Спочатку це були старі речі, які завозилися благодійними організаціями для соціально незахищених верств населення. Але вже зараз це перетворилось на величезний бізнес. Завозять не тільки секонд-хенд, а завозять й “стокові” речі. Мода дуже швидко змінюється. В Європі не продався товар – залишки завозять під виглядом секонд-хенду, хоча це абсолютно нова річ”, – наголосила вона.

За словами Тетяни Ізовіт, за такий одяг не платяться податки, а завозять кілограмами і сплачується 50-60 центів за кілограм. “Фірми, що торгують секонд-хендом, заперечують твердження, що під виглядом ношеного одягу завозять новий і продають його за заниженою ціною.  При цьому вони наполягають на тому, що жодним чином не порушують законодавство, зокрема, податкове. Українські митна та податкова політика сприяють імпортерові, а не внутрішньому виробникові”, – прокоментувала вона.

В Україні, наприклад, тканина виробництва Китаю чи Євросоюзу заходить з нульовим ввізним митом. При розмитненні товарів 20% ПДВ у повній мірі не виплачується, в основному за рахунок сірих схем. Таким чином, такий товар губиться у недрах великих ринків і спрощеної системи оподаткування.

Українська продукція повністю прозора для податкової інспекції. Тому, що український виробник звітує, куди він продав цю тканину. За нескладних підрахунків вимальовується цілком зрозуміле питання – чи буде покупець, скажімо, в місті Харкові (де потужний ринок і сегмент швейної промисловості) любити українського виробника, якщо в цього виробника все дорожче?

То що ж виходить, що “made in Ukraine – не для українців”?