Внесок жінок в ринок праці зріс з 42% до 51%

Інтерв’ю Президента Конфедерації роботодавців України Олексія Мірошниченка Українському радіо

Поговоримо про роль жінок в економіці України, яка суттєво змінилася на початку російської агресії. Перша віце-прем'єр-міністерка України, міністерка економіки України Юлія Свириденко під час виступу на восьмому українському жіночому конгресі навела такі цифри: у 2023 році жінки заснували 56% підприємств в Україні. Минулого року 59. Водночас частка жінок-переможниць грантової програми «Власна справа» минулого року зросла. З 57% до 61. На ваш погляд, це і є вплив війни? Тобто, коли чоловіки пішли до війська, то жінки замінили їх у бізнесі?

Звичайно, це вплив є. Якщо подивитися на загальну кількість жінок, які взагалі працюють в Україні, то вона з 14-го року по сьогодні збільшилась з 42% до 51%. У нас уже жінок на ринку праці більше, ніж чоловіків. В Україні змінюються також і сфери бізнесів, де рушіями є жінки.

От за рік суттєво побільшало директорок IT-компанії, сільськогосподарської сфери та будівельних бізнесів. А загалом наразі кожен третій Український бізнес очолюють жінки. Про це повідомляє Новое время із посиланням на Open Dataбот. Давайте спробуємо порівняти наші показники з розвиненими європейськими країнами. В Європі вже досягли гендерної рівності. Можна сказати, що там половиною бізнесу керують жінки. Чи поки не можна так сказати?

Я не думаю, що можна так сказати однозначно, але подивіться, які були тенденції, звідки вони почались. Вони почались від того, що це була державна політика залучення жінок не тільки до управління бізнесом чи участі в бізнесі, взагалі до державного управління, до політичної діяльності. І в законодавстві деяких, а можливо і більшості країн Європейського Союзу, світу є законодавча вимога щодо складу парламенту відносно гендерної рівності. В Україні це також є, але дуже-дуже повільно розвивається. Щодо бізнесу, це абсолютно правильна тенденція, тому що дуже багато таких досліджень, які кажуть, що жінки більше освічені, вони швидше вчаться і одна з головних, на мій погляд, рис – вони більш відповідальні.

Можливо, але і чоловіки так само є відповідальні.

Я маю на увазі, що процес управління потребує відповідальності і можливо знання психології. Мені здається, що тут жінки більш чутливі до якихось проблем і можуть згладити певні проблеми в колективі.

І також в Україні жінки не просто частіше стають директорами нових компаній. Але є і от такий цікавий момент: найбільше жінок серед керівників бізнесу у прифронтових областях. Саме от 37% компаній на Донеччині, 35 бізнесів на Херсонщині та 34% на Луганщині очолюють саме жінки. Як цей факт можна пояснити?

Я думаю, що, на жаль, цей факт можна пояснити тим, що іде війна, іде мобілізація і більшість чоловіків зараз воюють, захищають нашу державу. До речі, користуючись нагодою, треба сказати і про жінок, які воюють близько 70 тисяч у Збройних силах.

Ця тенденція, мабуть, трохи зміниться, коли ми почнемо відбудову, де треба буде більше залучення і чоловіків, і фізичної сили. Я думаю, що ця тенденція з часом трохи зміниться. Під час повномасштабного вторгнення жінки все частіше обіймають такі посади, які називають «чоловічими». Ну, до прикладу, у Харкові на посаду машиністки електропоїзда вперше в історії взяли жінку. До 2024 року жінок на ці посади не брали. І першою жінкою-машиністкою стала 25-тирічна Анастасія Мазуркова. У Полтаві 40-ка річна Людмила Листопад стала першою в Україні жінкою-водійкою пасажирського автобусу. А у Павлограді на шахті почали працювати понад 120 жінок. Наскільки це явище поширене? Наскільки значну частину економіки тримає на собі українська жінка?

Ця тенденція, вона почалася трохи раніше – після 2022-го року, коли багато чоловіків пішли зі своїх чоловічих професій. Я хотів би звернути увагу ще на один аспект. У нас десь ще до пандемії, навіть трохи раніше, були внесені зміни до законодавства, які прибрали гендерний аспект при обранні чи навчанні професії. Раніше була норма, що кваліфікаційні вимоги до працівника – молодий чоловік такий, такий – зараз ці норми прибрані. Тобто будь-яку професію може займати як чоловік, так і жінка. Це був перший законодавчий момент. Потім, ви абсолютно праві, що почалася війна і держава, і не тільки держава, і бізнес зробили максимум, щоб жінки займали типово чоловічі професії. Ті приклади, які ви згадали, дуже є цікаві приклади, коли вже жінка далекобійник. Більш того, на такій важливій роботі, як бензовоз, це теж серйозно. І я думаю, ця тенденція, вона буде продовжуватися. Про ті випадки, про які ми з вами говоримо, це десятки, сотні, може, тисячі по всій країні. А враховуючи, що нам не вистачає 4,5 млн працівників, то зараз для відновлення економіки, то, на жаль, ця тенденція не буде такою суттєво переломною. Потрібно було, щоб десятки, а може навіть й сотні тисяч жінок залучили до цієї роботи. Але це дуже складно зробити. Я думаю, що мабуть у найближчий час не дуже реально.

Не дуже реально, я з вами погоджуюсь. Мені здається, що стереотип – жіночі і чоловічі професії, він залишається, попри те, що виклики в суспільстві існують і що дійсно немає, не вистачає в окремих громадах водіїв і запрошують жінок йти на ці посади. Ну і от шахти так само. Жінки не поспішають йти на ці посади.

От давайте розглянемо такий невеличкий приклад. Ця робота пов'язана з відрядженнями, умовами праці. Як правило, на роботу беруть водіїв-експедиторів. Це не тільки водій, а він ще повинен і завантажити, і розвантажити машину. Це потребує фізичної праці. Ці моменти стримують залучення жінок до таких робіт.

Ну і ще один такий важливий крок, який спрямований на створення рівних гендерних можливостей на ринку праці – це перенавчання жінок для того, щоб вони отримували професії, які зараз потрібні ринку праці. Що робиться в Україні в даному напрямку? Знаю про медіа, знаю, що готують телеоператорів, жінок і на одному каналі роблять це безкоштовно. Ну і знову ж таки питання в тому, чи користуються такі курси попитом.

Не тільки медіа. За останній рік дуже багато зроблено. Подивіться, скільки оголошень, в тому числі і про безкоштовне навчання на різні професії. Жінки, водії тракторів, якоїсь техніки чи якось іншої роботи, будівельні ті ж роботи. Тобто тут курсів є, багато є і держава тут, треба віддати належне, вона якраз відкрита. Було б тільки бажання, але вже тут ще інше питання, що нам треба відслідковувати не тільки, хто пройшов це навчання, а хто пішов працювати по тій професії, бо це теж є ресурс і це є важливо. І тут би я хотів би з вашого дозволу скористатися тим, е звернутись до наших слухачів. Вже починається вступна кампанія. Ви знаєте, що з 1 квітня вже відкривається реєстрація на здачу ЗНО. І хотів би звернутися до майбутніх абітурієнтів, щоб вони, і в тому числі і до дівчат, щоб вони обирали всі професії, які є. Не всі повинні бути юристами, економістами чи психологами, як було останній рік. Потрібно, щоб вони уважно подивилися на професійну освіту. Вона дає значно більші можливості на ринку праці.

Ми повертаємося до розмови про стереотипи. Чомусь досі залишається цей стереотип, що треба юристом бути або економістом. Менше, звісно, вже вплив цього стереотипу, але можна зустріти людей, які ось так налаштовують своїх дітей, випускників, що давай спочатку отримуєш нормальну професію, а потім будеш отримувати якусь творчу, а вже коли до творчої професії доходить час, то людина вже виснажена нецікавим навчанням, якщо їй не цікаво було бути економістом і вже відпадає бажання взагалі вчитися.

В якійсь мірі ви праві, але давайте подивимося, хто впливає на дітей. Ну, по-перше, школа повинна більш проактивно зайняти роботу, особливо старша школа, яка повинна займатися профорієнтацією і, звісно, батьки: нехай любою ціною дитина отримає вищу освіту. А далі? Ну, а далі буде видно. А те, що буде видно, мабуть, саме таке погане. Треба бачити куди, ким ти хочеш, ким ти будеш працювати, скільки ти будеш отримувати, скільки в тебе часу на цю освіту піде. У нас є статистика, яка говорить, що трохи більше половини випускників навчальних закладів, особливо вищих, працюють не за отриманою спеціальністю. Оце є велика проблема.

Чому ж так? Чому взагалі ніхто хто має займатися профорієнтацією? Я пам'ятаю, але я давно школу закінчила, і у нас був такий предмет основи вибору професії. Дещо нам розповідали, але, мені здається, цього було дуже мало для того, щоб зорієнтуватися. Це дійсно велика проблема, тому що батьки не розповідали про весь цікавий світ професії, не відкривали мені. Тому я зупинилася на тому, от що було до для мене доступно і в чому я відчувала, що в мене є хист. Насправді ж можна було отримати якусь іншу професію і також бути щасливою і отримувати і гроші, і задоволення від цієї спеціальності. А я, можливо, просто про неї не знала. Школа має чи я не знаю, можливо курси якісь або додаткові заняття?

Я думаю, що рушійна роль тут повинна бути школа. У нас був один день, коли ми здобували професійну освіту і це всім подобалось. Ми були на реальних підприємствах, ми бачили, як робиться той чи інший вид продукції. Зараз же в програмі нової української школи буде так звана профільна школа. Мені здається, що ця профільна школа повинна більше не тільки там говорити: "Ти гуманітарій, а ти технар". Вона, на мій погляд, повинна значно глибше говорити, розповідати про професії, які вони є, де їх можна отримувати, що тебе чекає, які тенденції в світі.

З батьками теж треба працювати і розповідати. Ми вже бачимо, що вже зараз навіть професійне училище і коледжі – це зовсім інші коледжі. Це абсолютно сучасні школи, де є конкретне обладнання, сучасне обладнання, викладають все англійською мовою. Тобто осюди потрібно рухатись і хай дитина отримає рік-два професії, якщо не подобається, вона завжди може отримати вищу освіту, якщо їй це дійсно потрібно.

Давайте про розрив в оплаті праці поговоримо, тому що теж тривалий час у жінок там менша була оплата, ніж у чоловіків. Як ви можете це пояснити? До війни, для прикладу, відповідно до даних Держстату, у першому кварталі 2021 року гендерний розрив у платі праці досяг найнижчого рівня за всю історію країни – 17,8%. Станом на 2023 рік він становить 18,6%. І це на тлі того, що жінки масово опановують чоловічі професії, як ми вже сказали.

Якщо говорити в абсолютних цифрах, на сьогодні середня зарплата в Україні трохи більше 19 000 грн. Чоловіки, в середньому, отримують десь близько 20-21 тис грн, жінки близько 16-17 тис грн. Дійсно, цей розрив, про який ви кажете – 16-18% – він зберігається. Є причини і суб'єктивні, і об'єктивні. Є галузі, де жінки більше отримують, ніж чоловіки – в системі охорони здоров'я, освіті. Це пов'язано і з робочим графіком, тому що є відпустка по догляду за дитиною, відпустка по догляду через хвороби, можливо, скорочений робочий день. Це об'єктивні причини. Суб'єктивні причини, я думаю, що зараз вони і нівелюються, тому що роботодавці дуже зацікавлені в працівниках і не має значення, чоловік чи жінка. Зараз навпаки жінка більш в привабливому становищі на ринку праці, тому що все пов'язано з бронюванням, з мобілізацією.

Тенденція не тільки українська щодо розриву оплати праці між чоловіками і жінками – це світова тенденція. Наскільки я знаю, немає жодної країни в світі, яка б сказала, що в нас жінки отримують більше, ніж чоловіки, чи практично вони вирівнялись на 100%.

Джерело: Українське радіо