Україна має допомогти бізнесу і вивести на ринок праці якомога більше людей з інвалідністю

Які плюси отримають люди з інвалідністю на ринку праці, чому це важливо для держави – розповів Олексій Мірошниченко, президент Конфедерації роботодавців України у інтерв’ю радіо «Київ 98 FM»

Сьогодні хочеться поговорити про зміни щодо уявлення про людей з інвалідністю саме в розрізі ринку праці. Тому що це насправді дуже важливо. З нами на зв'язку Олексій Мірошниченко, президент Конфедерації роботодавців України. Олексію Валентиновичу, вітаю вас.

Вітаю вас. Слава Україні!

Героям слава! Олексію Валентиновичу, я вважаю, що тема вкрай потрібна. Так, зазвичай досить часто говорять про безбар'єрність, там, про безбар'єрне середовище, про інклюзію і так далі. А сьогодні з вами хочу поговорити про ринок праці, про те, що відбувається на ньому, яким чином інтегрувати сьогодні людей з інвалідністю. Зміна уявлення про людей з інвалідністю. Про які зміни і про що в першу чергу йде мова? Це виключно питання працевлаштування чи не тільки?

Питання значно ширше. Люди з інвалідністю, коли влаштовуються на роботу, приховують свою інвалідність. Чому це виникає? Тому що бояться, що їх на роботу не візьмуть. Це перший момент. Тобто ми повинні змінити ці підходи, щоб роботодавець був зацікавлений, а він дійсно зацікавлений, щоб у нього було більше працівників, а люди з інвалідністю теж не боялись говорити, що в неї є якісь певні проблеми зі здоров'ям, які не заважають працювати. Це такі ж люди, як всі ми, які готові працювати. Думаю, у 85% людей інвалідність невидима. Треба змінити ментальні підходи. Ми всі однакові, ми всі можемо робити разом загальну справу.

З вашої практики, ми якось змінилися за останній час в питанні ставлення до людей з інвалідністю?

Так, вона міняється і на мій погляд вона міняється на краще. Роботодавці почали більш ширше дивитися на тих людей, які раніше не залучались на ринок праці. Це люди пенсійного віку, це люди з інвалідністю, жінки, молодь. Це був перший виклик. Другий виклик – це війна. І ми бачимо, що багато буде і ветеранів, які будуть мати певні обмеження по працевлаштуванню чи мати інвалідність. Тому ми міняємося. Є певний позитив, що і держава повільно, але почала змінювати свої підходи до цих проблем. Я маю на увазі зміни в законодавстві, тому що до середини цього минулого року ця проблема була покладена виключно на плечі бізнесу: от тобі квота працевлаштування людей з інвалідністю, і нас не цікавить, де ви їх візьмете чи знайдете; якщо не знайшли, платіть штраф. Але назвали це не штрафом, а адміністративно-господарською санкцією.

Що ми бачимо на ринку праці? Колеги журналісти знімають підприємства, особливо це невеличкі якісь пекарні в Київській області, де із задоволенням беруть на роботу людей з інвалідністю. Як сьогодні працедавці реагують на ринку праці в питанні готовності взяти на роботу людей з інвалідністю?

Ми з вами говорили, що коли люди працюють більше 80% взагалі не видно, якщо ці люди мають інвалідність. Тепер відносно цифр. Статистика говорить про те, що десь близько 3 млн людей з інвалідністю. В інших джерелах вказуються дані про 2,8-2,9 млн – статистика закрита останнім часом. Із них офіційно працевлаштовані близько півмільйона. Що мається на увазі офіційно? Це ті люди, які офіційно працевлаштувались, які показали, що у неї є певні вади зі здоров'ям. Вони платять зменшений внесок в пенсійний фонд і через базу Пенсійного фонду ми цю цифру бачимо. От 2,8 млн людей і 500 тис – ті, що офіційно працюють. По деяким даним, 15-20% людей з інвалідністю приховують свою інвалідність. Це теж, до речі, погано, як і для них, бо вони втрачають певні пільги, так і для бізнесу, бо бізнес теж міг би мати певні пільги. Законодавством встановлено, якщо ти наймаєш до восьми працівників, ти не зобов'язаний наймати людину з інвалідністю. Якщо в тебе від восьми до 24 працівників, ти зобов'язаний найняти одну людину. Якщо в тебе більше 25 працівників, частка працівників з інвалідністю має становити 4% від штатного розпису. Така зараз математика. І тому, якщо дійсно в нас переважає малий і середній бізнес, то можливо таких людей і немає, а можливо їх не видно. Це, до речі, теж нормально.

Скажіть, будь ласка, як змінити ситуацію? Можливо потрібні якісь заохочення від держави для підприємств для того, щоб Україна таки могла використовувати весь доступний трудовий потенціал?

Ну, ви знаєте, питання із зірочкою. Бізнес готовий брати людей з інвалідністю – працівників не вистачає, з іншого боку, потрібно виконувати норматив. Але де взяти людей з інвалідністю, якщо їх немає в регіоні? У нас є підприємство, навколо якого в радіусі 50-60 км не можуть знайти цих людей. Норматив виконувати треба. Тут повинна бути проактивна позиція держави. Держава повинна сказати, що в такому-то регіоні є скільки-то людей з інвалідністю, працюють скільки-то, не працюють скільки-то. Давайте разом до них достукаємось, запитаємо, що вам заважає працювати. Якщо проблема у відсутності кваліфікації, то давайте вам підвищимо кваліфікацію. Змінити професію – давайте змінимо професію чи допоможемо її змінити. Є навчальні заклади, є кошти. А якщо в цьому регіоні немає такої кількості людей, то тоді може треба квоти зменшувати. Ми дивились на структуру доходів Фонду соціального захисту людей з інвалідністю. У мене виникає питання: ви нас берете кошти, штрафуєте за те, що ми не працевлаштовуємо людей з інвалідністю. А чому ви ці кошти, які ви акумулювали, не направляєте на працевлаштування людей з інвалідністю, підвищення кваліфікації, курси короткострокові? Місяць тому президент підписав закон щодо працевлаштування людей з інвалідністю, де вже фонду дана можливість витрачати кошти саме на ті речі, що ми говоримо: профорієнтацію, перекваліфікацію, підвищення кваліфікації, зміну професії. Зараз ця система, я думаю, з 2026-го року почне якимось чином працювати.

Ви говорите про використання всього доступного трудового потенціалу і саме долучення до праці людей з інвалідністю працездатного віку. Чому кажу працездатного? Тому що це дуже важливо. Це питання нашої солідарної пенсійної системи, яка потребує змін. Як зробити так, щоб використання потенціалу саме людей з інвалідністю працездатного віку могло допомогти? Залучення більшої кількості людей з інвалідності на ринок праці може допомогти стабілізувати систему пенсійного забезпечення, правильно?

Ну, в якійсь мірі так, тому що наша солідарна система рано чи пізно вона буде в стані банкрутства. Це явище є не тільки в Україні. Люди живуть довше. Коли солідарна система була задумана – вона була створена ще в Німеччині при канцлері Бісмарку в минулому столітті. Тоді люди жили в середньому 50-60 років, діти могли утримувати батьків. Зараз люди живуть в середньому вже 70 років. І тому ця система себе не зовсім виправдовує, чому і почали з’являтись приватні пенсійні фонди. У нас сьогодні в Україні близько 11,5 млн працюючих і десь 10,8 млн пенсіонерів. Для нормального функціонування солідарної пенсійної системи один пенсіонер має утримуватись за рахунок двох-трьох працівників. У нас – один до одного. Чому ми не можемо підняти пенсію? Тут варіантів небагато: або потрібно підняти ЄСВ, але цього не можна робити, бо бізнес буде йти в тінь. Або збільшувати кількість працівників. І ви правильно говорите, що залучення додаткової людей з інвалідністю – це залучення працівників, тобто збільшення їхньої кількості. У нас людей з третьою групою інвалідності близько 1,5 млн. Це люди, для яких взагалі не треба ніяких особливих умов праці чи безбар'єрності. Це люди, які можуть нормально працювати. Інше питання, чому вони це не роблять. Невже їх влаштовує там 3 тис грн, які держава їм допомагає. Отут, мені здається проблему треба вирішувати.

Так. У нас є питання скорочення міжнародної допомоги. Є фактор дефіциту бюджету, про який так часто говорять. Для людей з інвалідністю це теж такий непростий виклик. Що може стати стимулом для зайнятості людей з інвалідністю?

Є дуже жорсткі приклади в інших країнах, які почали цим займатися. Одна з крайностей - зобов'язання людини з інвалідністю протягом півроку знайти роботу. Якщо ти роботу не знайшов, то тобі нічого не виплачуватися взагалі. Це самий крайній такий спосіб вивести на ринок праці людей з інвалідністю працездатного віку, які не працевлаштовані. Цих людей ставлять на облік як безробітних. Якщо такі люди не знайшли роботи, то їм створюють умови – є навчання, програми підвищення кваліфікації. Є цікавий досвід в Японії – людина дійсно з серйозними вадами здоров'я з втратою 99% працездатності працює 15 хвилин на тиждень. Є варіант зменшення тривалості робочого часу, і це абсолютно правильно. Це буде сприяти легальній зайнятості і зменшенню навантаження на пенсійну систему. Це важливо, тому що зараз пенсійна система дотується нашими іноземними партнерами. І вони запитують: чому у нас відсоток працевлаштування людей з інвалідністю 60%, а в Україні тільки 18%? Тому держава вимушена буде створювати умови для залучення на ринок праці людей з інвалідністю. Люди з інвалідністю теж повинні думати про своє майбутнє і шукати себе на ринку праці. Робота – це не тільки заробіток, це інтеграція, це повноцінне життя, це нові друзі, колеги, враження.

Пане Олексію, величезна подяка, що були з нами. Олексій Валентинович Мірошниченко, президент Конфедерації роботодавців України, був з нами на зв'язку.