Роботодавці і профосвіта – партнерство неминуче?!

Родіон Колишко, Радник Конфедерації роботодавців України

Позаду 6 областей, більше 4000 км, 8 класних закладів професійної освіти, численні зустрічі з директорами, педагогами і, головне, учнями!

Добігла кінця дещо виснажлива, але надзвичайно цікава місія в межах проекту Німецького банку розвитку (KfW) «Професійна освіта та навчання в Східному партнерстві».

Метою місії було пошук надзвичайно розвинутих (по мірках українських реалій) закладів професійної освіти (ми їх називали «зірками») з метою їх перетворення на «Центри Професійної Досконалості».

Хтось, перебуваючи у полоні пануючих стереотипів про непривабливість і застарілість професійної освіти України, може скептично поставиться до нашої місії, мовляв, немає у нас таких.

Але з гордістю, яка підтверджується експертною думкою міжнародних експертів, можу сказати – Є ТАКІ ЗАКЛАДИ!!!

Втім, в цьому пості я хотів би поговорити не про самі заклади, а про РЕАЛЬНУ співпрацю (а в деяких ситуаціях її відсутність) профосвіти з роботодавцями.

Співпраця є, звичайно. Всюди ми чули про матеріальну (рідше - фінансову) допомогу, про місця для виробничої практики, про працевлаштування…

Це добре, звичайно, але якщо це все, на що здатні навчальний заклад і роботодавець - це, вибачте, рівень вчорашнього дня.

Реалії такі, що потребують проактивного підходу, який може характеризуватися постійним конструктивним діалогом.

Ось наведу приклад. Працюємо в закладі, наодинці спілкуємося з роботодавцем - представником забудовника у великому місті.

Діалог виглядає приблизно так:

Ми: скільки Ви працюєте з закладом?

Роботодавець: вже 4 роки.

Ми: чи задоволені ви співпрацею з навчальним закладом?

Роботодавець: так!

Ми: Вам вистачає кваліфікацій на виробництві, яких готує заклад?

Роботодавець: так, але не зовсім.

Ми: а кого не вистачає?

Роботодавець: спеціалістів з монолітно-каркасного будівництва, їх на ринку дефіцит страшний!

Ми: а Ви запитували у навчального закладу чи не мають вони в планах відкрити підготовку таких спеціалістів? Може, пропонували їм допомогу у відкритті такої підготовки?

Роботодавець: ні… а що, можна?

Після цього діалогу з роботодавцем вже у розмові з керівництвом закладу з’ясувалося, що і навчальний заклад не проявляв в цьому плані ініціативи… Хоча всі свідомі потреби спеціалістів на ринку праці і профіль навчального закладу дозволяє…

І ось тут випливають проблеми у РЕАЛЬНОСТІ співпраці.

Сьогодні економіка України і професійна освіта, фундаментом якої вона є, можуть бути конкурентоздатними лише у ПАРТНЕРСТВІ, яке виходить за межі класичної співпраці на рівні виробничої практики і пачки електродів, хоча важливість і першого, і другого ніхто не заперечує!

У більшості своїй ані роботодавці, ані заклад освіти не бачать один в одному ПАРТНЕРІВ, які спільно працюють над досягненням загальної мети – підготовки ЯКІСНОГО і ЗАТРЕБУВАНОГО спеціаліста!

Хотів би започаткувати дискусію щодо таких тем:

Чи можлива сьогодні реальна співпраця сфери професійної освіти і роботодавців у регіональних радах стейкхолдерів? Сьогодні вони здебільшого зорієнтовані на затвердженні показників регіонального замовлення, втім потенціал у цих площадок є значно більшим.

Чи готові ми до впровадження інструментів публічно-приватного партнерства? До речі, тут слід таке ж питання поставити і владі, оскільки вона як раз має виступати в цих механізмах повноправним учасником!