3 вер. 2014
Виробники упаковки не повинні відповідати за її утилізацію. На цьому наголошують в Федерації роботодавців України звернувшись з відповідним листом до Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка.
Нині законодавство в цій сфері регламентується законом про відходи та урядовою постановою від 2001 року №915 "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробку та утилізацію відходів як вторинної сировини". Відповідно до зазначеного законодавства, виробники, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом із продукцією, зобов'язані самостійно забезпечити приймання та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів. Виконання цієї норми, зауважують в ФРУ, неможливо з кількох основних причин.
Ну, по-перше, для самостійної утилізації тари та пакувальних матеріалів суб'єктам господарювання на всій території України необхідно створити належну інфраструктуру, що на практиці практично неможливо – зауважують в ФРУ. А по-друге, ДП "Укрекомресурси", який по суті є монополістом на цьому ринку, примушує підприємства через суди укладати договір саме з ними. При цьому, навіть після укладення зазначених договорів, виконавці послуг фактично їх не надають, оскільки це практично знову ж таки неможливо. Так, в жодному з населених пунктів України не помічено поряд з контейнерами для побутових відходів, окремих контейнерів по збору використаного пакувального матеріалу окремих виробників, що уклали договори. Відсутні також і новітні заводи з переробки сміття, незважаючи на те, що Постанова №915 діє майже 13 років.
Окрім того, на практиці виникає парадоксальна ситуація. Наприклад, підприємство харчової промисловості виготовляє продукти харчування в споживчій тарі, яку відповідно до вищезгаданого законодавства зобов'язано або самостійно зібрати після вживання продукту споживачем, або доручити виконати свій обов'язок зі збору та утилізації упаковки іншій юридичній особі.
Як наголошується у листі Федерації роботодавців України до Уряду, самі виробники продукції в упаковці, не є джерелом утворення таких побутових відходів. На момент споживання продукції вони вже не є власниками цих відходів, а тому й не зобов'язані укладати договори на збирання, вивезення та утилізацію побутових відходів у вигляді решток пакувальних матеріалів, що утворилися за результатами споживання населенням продуктів харчування.
В ФРУ переконані, що вищезгадані нормативно-правові акти прийняті свого часу з метою збагачення окремих суб'єктів та фактично унеможливлюють їх практичне цільове застосування. Разом з тим, вони зобов'язують виробників нести додаткові необґрунтовані витрати.